Туреччина й Сирія, здається, прямують до війни. В місті Ідліб щонайменше 33 турецьких солдата були вбиті під час сирійських обстрілів. І це відбулося за сприяння Росії. У відповідь Туреччина завдала удар й вбила 18 вояків Дамаску.
Приблизно три мільйони біженців у поганих умовах. Діти помирають, а великі групи людей пішки намагаються втекти з кривавого поля битви, - пише на сторінках Bloomberg колишній головнокомандувач військ НАТО в Європі Джеймс Ставрідіс. До цього часу громадянська війна у Сирії повинна була вже закінчитися.
Приблизно 11 мільйонів громадян країни були змушені переселитися, а понад 500 тисяч – загинули. Башар Асад, використовуючи страшну суміш військових тактик із застосування газу нервово-паралітичної дії, барельних бомб, які скидають з гелікоптерів, атак на лікарні й школи, а також тортур у в’язницях, зміг загнати опозиційні сили в цей останній куток майже повністю зруйнованої країни. На кожному кроці його підтримував президент Росії Володимир Путін. Але тепер ложкою дьогтю в бочці меду став турецький лідер Раджеп Таїп Ердоган.
«Коли я був головнокомандувачем військ НАТО на ранніх етапах сирійської громадянської війни, уразливий турецько-сирійський кордон викликав глибоке занепокоєння. Мене часто питали на брифінгах з лідерами союзних країн, чому Росія так сильно підтримує сирійський режим. Я пояснював, що Путін намагається добитися більшого, ніж просто продемонструвати лояльність своєму давньому союзнику. Він відчував, що військове втручання скоротить американський вплив у регіоні, посилить російський доступ до теплих портів Середземномор’я й зміцнить його відносини з Іраном (який теж підтримує Асада). Він також хотів показати російському народу, що він став вирішальним глобальним гравцем, який не боїться виступити проти Заходу. Його стратегія лишається послідовною. І здається, він досягне успіху, допомагаючи Асаду розбити опозиціонерів», - пише Ставрідіс.
Туреччина виступала проти Асада й роками підтримувала деякі опозиційні сили. Зрештою, вона відправила свої війська в Ідліб. Як і Путін, Ердоган просуває масштабну стратегію в регіоні. Він хоче контролювати сирійський кордон, скоротити атаки курдів на території Туреччини з півдня, а також посилити турецький вплив на території колишньої Османської імперії. Він також хоче показати своїй політичній базі в Туреччині, що, як і Путін, він авторитарний лідер, готовий діяти. Він вирішив, що цілі варті того, щоб ризикнути міцними економічними зв’язками з Росією, а також туризмом й теплими особистими відносинами з Путіним.
Навряд чи Ердоган був ідеальним союзником останнім часом. Він відправив війська в Сирію, щоб розправитися над лояльними до США силами, купив ракети у Росії й погрожував закрити бази НАТО на турецькій території. Однак, потенціал військового зіткнення між Росією й Туреччиною становить значно більшу проблему для альянсу. Якщо війська двох країн вступлять в пряме протистояння, Ердоган може покликати НАТО на допомогу у війні проти великої військової сили.
Ставрідіс зауважує, що це не перша така криза. В минулому було кілька інцидентів між російськими й турецькими винищувачами й оборонними системами. Зрештою, довелося розгорнути батареї ППО Patriot на півдні Туреччини. Це змусило Асада й його російського союзника зосередитися на інших частинах Сирії й уникати зіткнення з НАТО.
Цього разу наземні сили надзвичайно близько. Тривають активні бойові дії. Й шанси того, що виникне фатальний прорахунок, значно вищі. У середу Ердоган наполіг, що Туреччина не зробить «навіть найменшого кроку назад» у загостренні протистояння проти Росії. Він також закликав знову відправити батареї Patriot до південного турецького кордону.
З точки зору альянсу, можна зробити низку кроків, щоб ослабити напругу й уникнути початку конфлікту, який змусить всіх союзників вступити в нього згідно зі статтею 5 про спільну оборону. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг повинен зустрітися з турецькими лідерами й переконати їх робити все, щоб уникнути російський сил на полі битви. Звісно, все це легше сказати, ніж зробити.
НАТО може провести те, що військові називають «деконфліктизацією» між російськими й турецькими силами, надавши розвідувальні дані найвищого рівня про розташування російських військ й їхні наміри. Альянс також може технічно допомогти Туреччині розробити превентивні протоколи, щоб уникнути битви з Росією. Вашингтон і Москва роблять це, приміром, в морі, де діють особливі правила щодо наближення кораблів й літаків. НАТО також може забезпечити логістичну й гуманітарну допомогу для біженців.
Найважливіше, щоб США дали Росії чітко зрозуміти, що наслідки бойової операції проти Туреччини будуть включати подальші санкції й більшу військову підтримку для турецький військ відповідно до угоди про НАТО. Приміром, Америка може розгорнути ракети Patriot, про які просить Ердоган.
Безумовно, потрібна глобальна відповідь на насильство в Ідлібі. І Рада безпеки ООН повинна відреагувати на це більш рішуче, ніж висловити заклики до сторін. Ідея про «зону безпеки» між Туреччиною й Сирію досі варта обговорення. Хоча Асад і Путін відчувають, що всі карти у їхніх руках.
